Лабораторна діагностика в Харківській області

  • img
  • img
  • img

Історія лабораторної медицини в Харківській області

 Лабораторна діагностика – наукомістка і високотехнологічна галузь сучасної медицини. Немає жодної патології, в діагностиці якої не використовувалися б лабораторні дослідження. Одержання 70-80% об’єктивної діагностичної інформації забезпечується саме завдяки лабораторним тестам. Вони дозволяють оцінити важкість патологічного процесу, простежити перебіг захворювання та визначити ефективність лікування. Завдяки методам лабораторної діагностики здійснюється остаточна постановка діагнозу, встановлюється етіологія та патогенез багатьох захворювань. Збільшення витрат на лабораторну діагностику на 1% зменшує витрати на лікування на 5%.

Сутність лабораторної діагностики полягає в отриманні та наданні для клінічного використання інформації про клітинний та хімічний склад біологічних рідин і тканин, а також зміни у них, доказово пов’язані з певними патологічними процесами і станами організму. Одержання інформації щодо усього різноманіття захворювань забезпечується розвиненою системою досліджень, до яких належать гематологічні, хіміко-мікроскопічні, цитологічні, біохімічні, мікробіологічні, імунологічні, коагулологічні, генетичні, клітинно-технологічні і молекулярно-біологічні.

Лабораторна діагностика має багатотисячолітню історію. Лікарі Давнього Єгипту, Греції, Індії та Китаю накопичили відомості щодо органолептичних властивостей крові і сечі та встановили їхнє діагностичне значення. Винахід мікроскопу у XVII в. дозволив встановити клітинний склад біологічних рідин і почати їх ретельне дослідження. Розвиток фізіології та біохімії уXVIII-XIXст. забезпечив розуміння біологічних процесів, що відбуваються в організмі людини, та створив підґрунтя для розвитку методів дослідження цих процесів. У 1830-1840 рр. лабораторна діагностика відокремлюється у самостійну галузь знань.

Сучасна лабораторна діагностика – розгалужена галузь знань, окремі розділи якої (клінічна лабораторна діагностика, біологічна хімія, мікробіологія, вірусологія та інші) постійно розвиваються.

У стародавні часи по зовнішньому вигляду сечі хворої людини робили висновок про хід захворювання. Індійські лікарі розрізняли до 10 видів сечі хворої людини. Розвиток лабораторної діагностики став можливим завдяки розвитку знань з органічної хімії, фізики, біології та раціональної медицини в 30-40 рр XIX століття.

Слобожанщина має всі підстави пишатись засновниками основних напрямків лабораторної медицини, які працювали у м. Харкові – визначному науковому і культурному центру України та стояли у витоків створення школи лабораторної діагностики.

Однією з найстаріших кафедр Харківського державного медичного університету у нашій країні та поза її межами є кафедра біологічної хімії, яка була створена у 1863 р. на медичному факультеті Харківського університету під назвою «Кабінет медичної хімії і фізики». В 1884 р. «Кабінет» перетворився у кафедру медичної, фізіологічної та біологічної хімії, яка є одним із провідних центрів розвитку біохімії. Задовго до створення кафедри у Харківському університеті був прочитаний та опублікований у 1847 р. самостійний курс фізіології людини під назвою «Курс физиологической химии, читанный в Харьковском университете адьюнктом А.Ходневым». Цей «Курс» був загально визнаним першим підручником біохімії в царській Росії.

Кафедру біологічної хімії у різні часи очолювали відомі вчені, які внесли вклад у розвиток науки:

О.Я. Данілевський – один із засновників вітчизняної біохімії (очолював кафедру в 1885-1892рр). О.Я. Данілевський проводив експериментальні дослідженнями в галузі хімії білків; вперше застосував метод виборчої адсорбції ферментів; вперше отримав докази про зворотність дії ферментів

В.С.Гулєвич (1899-1901 рр) за час роботи у Харківському університеті відкрив існування дипептиду карнозину в м’язах птахів; створив відомий посібник “Аналіз сечі”.

Р.П.Крімберг (1908-1919рр) вперше виділив карнітин і встановив його хімічну будову.

О.В.Палладін (1921-1931рр) при захисту магістерської дисертації у Петроградському університеті у 1917 р. був запрошений до Харківського університету читати курс лекцій з основ біохімії. З цього часу все життя і наукова діяльність О.В.Палладіна пов’язані з Україною: в 1921 – І931 рр він очолював кафедру біохімії Харківського медичного інституту, на базі якої організував у 1925р. Український біохімічний інститут народного комісаріату просвіти УРСР (у теперішній час інститут біохімії НАН України їм. О.В.Палладіна), а з 1931 р. – директор цього інституту, який було переведено до м. Києва. О.В.Палладін був засновником актуальних наукових напрямків, що створили основу сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини в Україні. Серед них, біохімія нервової системи (нейронхімія), діяльності м’язів (дослідження з обміну креатину), біохімія вітамінів (під його керівництвом створено водорозчинний аналог вітаміну “К” – вікасол), гіпо-і авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна біохімія, а також біохімія спорту. О.В.Палладін – автор першого в країні підручника з біологічної хімії, основу якого склав курс лекцій з фізіологічної хімії, який він читав у Харківському медичному інституті. Виданий у 1924р. цей підручник протягом 30 років був єдиним в країні і витримав 25 видань різними мовами.

А.М.Утєвський (1931-1975рр ) досліджував особливості перетворень адреналіну та близьких до нього речовин в організмі тварин і людини і вперше довів, що в процесах регуляції беруть участь не тільки нативні гормони-медіатори, а й продукти їх перетворення в ефекторних клітинах. А.М.Утєвський вивчав шляхи, за якими метаболізм гормонів здійснюється при фізіологічних патологічних станах організму; було встановлено, що важливу роль у процесі обміну адреналіну відіграє аскорбінова кислота.

За часів реформ середини XIX століття в м.Харкові виникали Громадські організації, значення яких в розвитку охорони здоров’я, зокрема лабораторної діагностики, важко переоцінити. Зусиллями лікарів-подвижників на чолі з професором медичного факультету Харківського університету В.Ф.Грубе у 1861 р. було створене Харківське медичне товариство, одне з найбільших в царській Росії, яке одразу стало провідним центром впровадження передових медичних ідей. Медичним Товариством було створено лікарню, яка користувалась популярністю серед Харків’ян. Діяльність Товариства здійснювалася в трьох напрямках: надання медичної допомоги в нічний час, організація роботи амбулаторного прийому хворих в нічний і денний час і особливо – функціонування лікарсько-діагностичної лабораторії.

Діяльність вчених і лікарів м. Харкова зіграла велику роль в розвитку мікробіології та епідеміології. На першому етапі розвиток цих наук був зумовлений працями професорів Харківського університету. В 50-60-х роках XIX століття в університеті викладали вчені-природознавці Д.Ф.Лямбль і В.Ф.Грубе; з 1869 року – засновник вітчизняної мікробіології Л.С.Ценковський. В університеті працював також відомий патолог В.К.Високович. Після проведення Л.Пастером перших вдалих щеплень проти сказу (1886 р.) з метою вивчення досвіду в Париж їдуть харківські лікарі Ю.Ю.Мотте і М.А.Протопопов. Одночасно члени Харківського медичного товариства розпочали втілювати ідею створення станції щеплень за методом Л.Пастера. Повернувшись з відрядження Ю.Ю.Мотте і М.А.Протопопов працювати під керівництвом членів медичного товариства – професорів С.Д.Костюріна, В.П.Крилова, В.Г.Лашкевича, Л.С.Ценковського. У травні 1887 року Харківське Медичне Товариство приймає рішення назвати новий заклад як «Пастеровский Прививочный Институт и Бактериологическая станция Харьковского медицинского общества». З жовтня 1894 року, після відкриття Е.Берінгом та Е.Ру протидифтерійної сироватки, Харківська бактеріологічна станція розпочала її випуск та, з початку XX ст., налагодила випуск цілої низки вакцин та сироваток, які постачались до 38 губерній Росії та Сербії. Харківський бактеріологічний інститут був найкращим в Російській імперії і одним з найкращих в Європі.

З кінця 80-х років XIX століття у м. Харкові виникали приватні діагностичні лабораторії, які зазвичай носили назву хіміко-бактеріологічних кабінетів. У жовтні 1887 р. Харківське медичне товариство за пропозицією доктора Ф.Алексєєва вирішило створити „Кабинет химической и микроскопической диагностики для целей практической медицини. В обґрунтуванні актуальності відкриття установи з лабораторної діагностики було вказано на важливе значення досліджень екскретів та секретів людського організму. Кабінет було відкрито при Бактеріологічній станції Харківського Медичного товариства 1 червня 1888 року. Для роботи в кабінеті Товариство обрало досвідчених лікарів М.М.Колпакчі, М.Ф.Попова і А.І.Мойсеєва, які досліджували кров, сечу, кал, мокротиння, шлунковий сік, фрагменти пухлин та інше. Аналізи були платними. Разом з тим, незаможні пацієнти звільнялися від плати, або вносили її частково. Хіміко-мікроскопічний кабінет з часом набув великих масштабів діяльності і довго залишався єдиним у місті подібним закладом, що обслуговував потреби практичної медицини. Багато харківських лікарів – членів Медичного товариства, знайомились з методикою лабораторних досліджень, працюючи у хіміко-мікроскопічному кабінеті по кілька місяців. При Харківському медичному товаристві (ХМТ) в 1888 р з’явилася клініко-діагностична лабораторія (КДЛ) як медичний заклад нового типу, де ентузіасти-лікарі виконували хімічні, мікроскопічні і бактеріологічні дослідження крові, секретів і екскретів хворих. Практична робота перших КДЛ сприяла становленню та розвитку нової діагностичної спеціальності. Таким чином, 1888 рік вважається початком організації лабораторної діагностики в м. Харкові.

На початку XX століття при Олександрівській лікарні (відкрита 30 серпня 1869 р.) почала функціонувати лабораторія для хіміко-мікроскопічних і біологічних досліджень. Миколаївська лікарня (відкрита у 1900 р.) була оснащена найсучаснішою на той час медичною технікою, зокрема, мала у своєму розпорядженні передову клінічну лабораторію. Значний внесок в розвиток лабораторної діагностики в Харкові зробили приватні медичні заклади. Зокрема, в 1885 році була створена «Хирургическая лечебница профессора А.Г.Подреза», яка спеціалізувалась на лікуванні сечостатевих хвороб та мала одну з кращих в місті клінічних лабораторій. Клініка знаходилась у власному будинку лікаря по вул. Пушкінській, 27. А.Г.Подрєз перетворив свій заклад в університетську урологічну клініку, яка стала першим в Україні нефрологічним лікувальним закладом.

В 1899 році відомий лікар Я.С.Кремянський відкрив у власному будинку по вул. Садовій (вул.Чубаря) «Лабораторию и кабинет для распознавания, предупреждения, лечения и изучения внутренних, по преимуществу, бугорчатых болезней органов дыхания и пищеварения доктора Я.С.Кремянского». Аналіз мокротиння виконували для всіх бажаючих безкоштовно.

Деякі приватні лабораторії вже тоді були широко відомі у Російській імперії та за її межами, наприклад лабораторія С.Л. Ерліха в м. Харкові. Враховуючи зростаючу потребу в клінічних лабораторних дослідженнях, Харківський професор С.Л.Ерліх, учень професора В.П.Крилова, у 1899 році створив власну клініко-мікроскопічну лабораторію, одну з найкращих в місті (колишня вул. Скринницька, 8, нині – вул. Воробйова). Лабораторія почала діяти незабаром, після створення Товариства у 1897 році та повністю забезпечувала потреби у виконанні аналізів для встановлення діагнозів.

В 1911 році кабінет хімічної та мікроскопічної діагностики був реорганізований у Хіміко-мікроскопічний інститут, який працював в будинку Медичного товариства на вул. Пушкінській,14. Інститут очолив член Харківського Медичного товариства професор К.Ф.Єленевський, учень професора В.П.Крилова. В інституті було організовано діяльність кількох відділів: морфологічного, хімічного, патолого-гістологічного, серологічного і гематологічного. К.Ф.Єленевський завідував також патологічним і гематологічним відділами. Важливим напрямком діяльності Хіміко-мікроскопічного інституту була підготовка лікарів з лабораторної діагностики. При інституті було організовано курси тривалістю 3.5 місяці, на яких читали лекції професори С.Г. Якушевич, Е.А.Жебровський, К.Ф. Єленевський. Практичні заняття проводили лікарі Хіміко-мікроскопічного інституту. Одночасно інститут надавав велику діагностичну допомогу населенню м. Харкова та Харківської області. З 1923 року Інститут здійснював лабораторні дослідження фактично для всіх міських лікарень.

З 1925 року в Хіміко-мікроскопічному інституті починає здійснюватись стажування лікарів, які спеціалізувалися з лабораторної діагностики. В 1931 році за наказом Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР Харківський хіміко-мікроскопічний інститут разом зі штатом та обладнанням було переведено до 6-ї Харківської поліклініки. Центром розвитку наукових досліджень остаточно стає колишня приватна клініко-мікроскопічна лабораторія С.Л.Ерліха, яка після націоналізації була реорганізована в Харківський науково-дослідний інститут лабораторної діагностики (1918 р.), який був першим і єдиним в Східній Європі. В ньому діяли такі відділи: хімічний, клініко-мікроскопічний, біохімічний, гематологічний, серо-бактерологічний і патолого-гістологічний. Науковим керівником, а в подальшому, і директором був С.Л.Ерліх. Крім нього працювали талановиті вчені, учні С.Л.Ерліха: А.Я.Альтгаузен, Г.Л.Дерман, М.М.Фрішман, М.М.Шамраєвський, А.М.Халевська, Б.М.Дубінська, Л.А.Адліванкіна, С.Я.Пеккер, О.М.Носалевич та інші. В Інституті проводились наукові конференції з питань патологічної анатомії, клінічної мікроскопії, гематології. При інституті діяли курси спеціалізації для лікарів-лаборантів. Значення наукових робіт С.Л.Ерліха полягає в тому, що він побудував лабораторну діагностику на базі патологічної анатомії. С.Л.Ерліх запропонував оригінальний метод макромікроскопічного вивчення об’єктів, що давало можливість діагностувати елементи злоякісних новоутворень та виявити інші патологічні процеси при дослідженні різних секретів і екскретів людського організму і в інших патологічних змінах. Зараз ця методика відома як ексфоліантна цитологія. Ще в 1927 році С.Л.Ерліх на І Всесоюзному з’їзді патологоанатомів в м.Києві виклав своє оригінальне бачення сутності лабораторної діагностики. В наслідок цього в Харківському медичному інституті був введений обов’язковий курс основ лабораторної діагностики. Вели його професор С.Л.Ерліх та доцент М.М.Фрішман. Після смерті професора С.Л.Ерліха (1930 р.) Інститут лабораторної діагностики ввійшов до складу новоствореного Харківського рентгенінституту на правах самостійного відділення лабораторної діагностики імені С.Л.Ерліха. Його учні продовжували роботу з методики цитологічних досліджень нативних препаратів. На базі відділення проходили спеціалізацію і підвищення кваліфікації лікарі-лаборанти не тільки України, а й СРСР.

Пізніше ще одним центром, де систематично проводилася спеціалізація лікарів-лаборантів, була 2-а радянська лікарня (колишня Миколаївська). Член Харківського медичного Товариства П.Я.Алімов в 1926 році на базі цієї лікарні організував курси удосконалення кваліфікації і спеціалізації для лікарів-клінічних лаборантів. В 1930 році на базі 2-ої радянської лікарні була організована кафедра лабораторної діагностики Інституту удосконалення лікарів. Очолив її доцент Т.Ф.Фесенко. В період з 1934 до 1936 років при кафедрі діяли курси середніх медичних лаборантів. Кафедра відновила свою діяльність в 1945 році після закінчення Великої вітчизняної війни. В 1948 році кафедру очолив видатний спеціаліст в галузі клінічної лабораторної діагностики професор А.Я.Альтгаузен, автор кількох фундаментальних підручників з лабораторної діагностики. Він неодноразово виступав на Всесоюзних з’їздах і конференціях, був членом правління Всесоюзного товариства лікарів-лаборантів. Професор А.Я.Альтгаузен ввів в лабораторну практику методики хімічного дослідження сечі та крові, а також методи діагностики злоякісних новоутворень. В 1952 році професор       А.Я. Альтгаузен став ініціатором створення самостійного Харківського обласного наукового товариства лікарів-лаборантів, яке до цього входило до складу терапевтичного товариства. В організації Товариства допомагала асистент кафедри О.М.Єфремова, яка після смерті проф. А.Я.Альтгаузена, очолила Харківське наукове товариство лікарів-лаборантів. З 1968 року головою Товариства і завідувачем кафедри клінічної лабораторної діагностики Українського інституту удосконалення лікарів була учениця професора А.Я.Альтгаузена, к.мед.наук Н.Б. Картавенко. Головою Товариства в 1982-1986 рр була професор Н.І.Панченко; в 1986-1996 рр. Товариство очолював професор Ю.І.Ткач. З 1996 р. по теперішній час Головою Товариства лікарів-лаборантів у м.Харкові є доцент кафедри клінічної лабораторної діагностики О.Г.Короп.

Методи клінічної лабораторної діагностики безперервно удосконалювались, відповідаючи розвитку медицини в цілому. Семен Лазаревич Ерліх – теоретик, патологоанатом – зумів перекинути міст між своєю дисципліною та клінікою, створивши лабораторну діагностику. Впродовж 35-річної науково-лікарської та педагогічною діяльністю він створив Інститут прикладних знань, єдиний за своїм напрямом, що славиться далеко за межами м Харкова і України. Ерліх створив школу, що мала своїх учнів і адептів у всьому Союзі, кафедру лабораторної діагностики. Сутність школи в тому, що лабораторна діагностика викладається на наукових засадах патології і патологічної анатомії. Інститут впроваджував наукову лабораторну діагностику в практичну медицину, наукову школу, науково-дослідницьку роботу. Робота Інтитуту придбала всесоюзне значення і цінується за кордоном.

Таким чином, у м. Харкові була відкрита перша клініко-діагностична лабораторія, створено кабінет лабораторних досліджень; заснований Харківський науково-дослідний інститут лабораторної діагностики, а потім і кафедра клінічної лабораторної діагностики Українського інституту удосконалення лікарів (УІУВ). При Українському інституті удосконалення лікарів була створена єдина у колишньому Радянському союзі кафедра клінічної біохімії, яка функціонує по теперішній час. Розвиток лабораторної медицини на Харківщині пов’язаний із ім’ям науковців, завдяки роботі яких був покладений фундамент розвитку різних наукових напрямків лабораторної медицини. Розвиток клінічної лабораторної діагностики тісно пов’язаний з діяльністю Ерліха С.Л. та його послідовника А.Я.Альтгаузена – співробітника кабінету лабораторних досліджень Харківського НДІ лабораторної діагностики ХНДІЛД ім.С.Л. Ерліха і кафедри клінічної лабораторної діагностики .